Друзі!

Вчора був день народження Олександра Гольдмана – видатного українського фізика єврейського походження.

Він народився у Варшаві, та коли хлопчику було 10 років, родина переїхала до Києва. Олександр Генріхович був здібним – із золотою медаллю закінчив Олександрівську гімназію, згодом вивчав математику у Київському університеті Святого Володимира. Фізику він обрав, вступивши до Лейпцизького університету. Але отримавши ступінь доктора, Олександр вирішив повернутися у Київ. Та через єврейське походження йому відмовили у посаді в університеті. Тому Гольдман повернувся у Лейпциг, згодом – поїхав працювати в Петроград.

Але Київ все одно кликав Гольдмана. Він приїхав і став викладачем фізики Київського політехнічного інституту. Він завжди поринав у вир ідей. Започаткував в Україні вивчення фізики напівпровідників. Невеличка лабораторія, створена Олександром Генріховичем виростає у цілий інститут, який зараз ми знаємо як Інститут фізики НАН України. Саме Гольдман заснував та став редактором першого в Україні фізичного часопису «Фізичні записки».

Здавалося б - людина з таким світлим розумом має й далі працювати та розвивати науку в країні. Його навіть обрали академіком АН УРСР, зробили членом Президії. Та нена довго.

У 1938 році Олександр Гольдман був безпідставно арештований органами НКВС і виключений з членів Академії. Йому закидали «тероризм» і «український буржуазний націоналізм». Під час допитів чоловіка катували, та він тримався до останнього і не визнавав своєї фіктивної провини. Він не підписав жодного доносу на колег, хоча цього від нього хотіли найбільше. Гольдмана засудили та відправили у заслання до Казахстану. По його закінченню ще 15 років він не мав права повертатися в Україну. Працював викладачем фізики та латини у школах і училищах. Час минув – і Олександр Генріхович все ж подолав тяжкий шлях додому. І ще 12 років пропрацював на благо української науки. Помер видатний науковець у Києві, 30 грудня 1971 року.

Друзі! Ми маємо цінувати те, як легко ми з вами зараз можемо працювати на благо країни, розвивати її. Порівняно з нашими предками, для яких кожна добра справа в ім’я розквіту України могла коштувати цілого життя. Не варто марнувати такий шанс.